Багатий український народ звичаями і традиціями.
Сільські вечорниці (вечірки, досвітки, посвітки) — цікаве, самобутнє явище в українському дореволюційному селі. Вечорниці були однією з форм вечірнього дозвілля восени і взимку. Збирались на досвітки молодь і літні люди.
В будні—співи, розповіді, жарти поєднувались із хатньою роботою. Дівчата пряли, шили, в'язали, вишивали, парубки плели постоли, личаки, в'язали сіті та ятери, стругали шпички для галушок, гачки для в'язання тощо. У святкові дні влаштовувались гуляння з музикою, піснями, танцями, іграми. Іноді вечорниці могли тривати до світанку (тому й називалися досвітками або досвітками) .
На вечорницях суворо дотримувались стійкі традиції: урочисте посвячення в парубоцтво чи дівоцтво. Хлопець чи дівчина, що приходить вперше, повинен заявити про себе піснею або танцем, цікавою веселою розповіддю.
Жодні вечорниці не обходились без пісні: веселої й сумної, жартівливої й тужливої, жвавої й повільної.
Під час вечірок розв'язувались конфлікти, з'ясовувались стосунки між молодими людьми, вирішувались долі їх — це було життя.
... не зайвим, очевидно, буде оглянутися в історію, придивитися до своїх кращих традицій, щоб живий голос скрипки, розлога пісня, що звеселяла вулицю, не увижалася нам як щось од-жиле й другорядне. На вулиці скрипка грає. Виходьмо на той поклик, як на свято...
В. Скуратівський І дійсно, у Користівському НВК їм. А. П. Гайдара ввечері 12 березня
було справжнє свято.
Урочисто прикрашено приміщення актового залу: тин з глечиками й соняшниками; столи, покриті вишитими скатертинами з різноманітними наїдками, котрі приготували юні господині 9-11 класів ; та білокриле розмаїття рушників - цих споконвічних родинних оберегів.
Всі учні були одягнені у вишиваний одяг.
Звучить пісня - запрошення «Зеленеє жито» у виконанні вчителя англійської мови Правої Р.О.
Ведучі на вечері - Базилевська Я. та Чорний Д. - запросили всіх присутніх на свято.
Господині вечорниць - Калюта В.О. та Пономаренко М.Л. - у жартівливій формі розпочали це захопливе дійство.
А які ж вечорниці без молоді. Вона й не забарилася - дівчата 11 класу розіграли цілу сцену ворожіння: на воді з яйцем; переставляння чобіт до порогу ( дізнатись, котра першою вийде заміж); з півнем та зерном, дзеркалом, золотом, водою.
Проводився також конкурс на « найкращу наречену та нареченого».
Хлопці виконували такі завдання: хто першим з'їсть вареники, хто першим із зав'язаними очима одягне на себе більше одягу.
А дівчата теребили кукурудзу та « смакували» на швидкість варениками.
Після конкурсів утворилася пара - Пендюк Ю. та Ручка Р.
Всі класи готували сценки українських класиків.
Уривки з «Кайдашевої сім'ї» І. С.Нечуя - Левицького( Карпа й Лавріна (Чорний Д. та Лещенко Е.) та Кайдашихи й Мотрі ( Руденко Я. та Самуйлік Д. - 11 клас).
Уривок з твору «Фараони» О. Коломійця ( артисти БазилевськаЯ., Лавренюк О., Мокусієнко Є., Підбуртний В., Шинкаренко С, Снежко М. -учні 10 класу.)
Підняли настрій гуморески у виконанні Барабулі О., Шкуренко О., Квітки М. - 11 клас ; Гончарової А.- 9 клас.
А які вечорниці без української мелодійної пісні «Одна калина», «Ніби вчора, моя мамо», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Дівчина - весна», « Ти ж мене підманула», «Сопілочка», «Знай, моя мила», «Палала» у виконанні Панченко А.(7 клас), Лавренюк О., Козенко А., Базилевської Я., В., Мокусієнко Є., Мельникової В.(10 клас), Ольховика В., Гуртового В. (9 клас), Ручки Р., Семенова С, Лещенка Е. (11 клас).
Наймолодша гостя - трирічна Даринка Руденко ( сестричка Якимович Н.) - так чудово пританцьовувала під пісню «Дівчина - весна». Адже вона сама -маленька українка у вишитій сорочечці та з уквітчаною віночком голівкою.
Традиційно вечорниці закінчувались « Калитою». В ігровій формі «Чеберяйчик» учні 9 класу розіграли це веселе дійство. Пан Калитинський (Ольховик В.) щедро обмазував «сажею» всіх, хто наближався до сонця -Калити.
Почесну місію - розрізати Калиту - виконав директор закладу Правий В.П.. При цьому Віктор Павлович наголосив, що відродження національної культури, звичаїв і традицій нашого народу, повернення до невичерпних джерел народної творчості — один із шляхів духовного збагачення народу, виховання національної гордості і патріотизму нашого суспільства.
Учитель української мови
та літератури закладу Пономаренко М. Л.
Немає коментарів:
Дописати коментар