Хай тобі усміхається доля

Роки летять, мов коні розсідлані. Тільки курява залишається. чим більше прожитих літ, тим частіше подумки повертаєшся в далеке дитинство. Спогади…спогади… спогади…

Бачу мамину невеличку селянську хатинку. На покуті ікона у найкращому рушнику, на стінах фотографії теж уквітчані рушниками, що довгими зимовими вечорами вишивала матуся. Хата повнилася дитячими пустощами. Нас у мами було три доньки. найменша серед нас – Люба. В дитинстві вона була пухленька, білявенька, з веснянками на маленькому носику. завжди у платті в горошок. «Хвостиком» ходила за мамою на загальний двір. Зійдуться на наряд до колгоспної контори просять маленьку розповісти віршик. Багато вона знала, але більше за все любила співати. зараз Люба гарний голос любить співати.

Доля людини. Що це? Кажуть, коли народжується людина, то разом нею доля. Дійсно, доля людина – дивовижна річ. Немає схожого життя, немає схожих людей. Щасливий той, хто вважає себе щасливим. Щастя не купиш, не позичиш, не вкрадеш. Квітне воно не у набитих грошима мішках, не у високих, багатих хоромах, а у серцях.

Наша мама говорила: «Я щаслива своїми доньками». Це ж можна сказати про мою сестричку. Молодою вийшла заміж. Коли народилася Маринка, стали будувати дім. Важко було встигати все зробити. Але то була молодість, повна сили. Все горіло у руках, не знаючи втоми. Настав час відчиняти двері світлого, нового будинку, де ще пахло фарбою. У Плохих - Люби Анатолія народилося ще три доньки: Aaсана, Леся Віра. Як квочка глядить своїх курчат, так Люба оберігала своїх дівчаток усяких негараздів.

Українська мудрість говорить: «Три біди у людини: старість, смерть погані діти». Старість неминуча, смерть – невблаганна, перед нею не можна зачинити двері свого будинку. А поганих дітей можна врятувати свій дім. все робила Люба для того, щоб діти росли чуйними, добрими, уважними. Тепер, через багато років, я з впевненістю можу сказати, що сестрині дочки навчилися відчувати материнське серце, навчились бачити в очах ласку спокій, щастя радість, тривогу прикрість.

Розлетілися пташенята з батьківського гнізда. Вивчились, шукали свою долю. Повиходили заміж. Подарували бабусі дідусеві онуків Сашу та Дмитрика. Вони вже дорослі. Та ще одну радість мають старенькі. Так вийшло, що на янтарне весілля доля подарувала довгоочікувану онучку Кірочку, яку з нетерпінням чекають у гості.

У свої 64 роки Люба до цих непосидюща, все робота, робота…А коли приїздять діти, то всім треба приготувати любимі страви, а печені пироги коровай пахнуть на весь двір.

Ось така моя сестричка. Хай завжди над долею чудової жінки, над долею дітей та онуків будуть тільки теплі, сонячні дні. Знаходь у собі сили посміхатися тоді, як печаль на серці… Низько схиляю перед тобою, рідна моя, сестро, голову. Допоки ти живеш, у    буде більше тепла доброти. Знай, що ти дуже потрібна тим, хто тебе любить.

Ніна Перепеляк, сестра, с. Червона Кам’янка.