Талант майстрині

Є на околиці чудового, утопаючого в зелені садів села Тарасівка звичайний сільський будинок, про який знають всі тарасівчани та їх сусіди михайлівці. А все тому, що проживає в цьому будинку, що теж утопає не лише у фруктових деревах, а й у безлічі квітів його чарівна господиня, невтомна трудівниця, велика майстриня - вишивальниця, неабиякого хисту людина, руки якої творять на полотнах казково дивовижні витвори, від яких не відірвешся, Галина Іванівна Крусір. З дитячих та юнацьких років вона має пристрасть до цієї справи, ще коли проживала з батьками у Новій Празі. Та створивши власну сім’ю, у 1969 році пересиляється в цей затишний, напоєний природними чарами куточок Тарасівки, де з того часу і проживає. Миле її серцю місце, де вона з року в рік звивала сімейне гніздо, будувала будинок, ростила своїх дітей, а тепер і онуків, самовіддано працювала на різних посадах в сільському господарстві. Чесно і щиро проживала все своє трудове життя, за що їй завдячують односельці, котрі стали для неї найдорожчими.

В тих трудових, щоденних буднях, які забирали кожну хвилину, часу для свого улюбленого захоплення в Галини Іванівни геть не вистачало. Та ось, коли вийшла на заслужений відпочинок, все, що було згаяно, віддала вишиванню і догляду за квітами. Тепер весь свій час, немов надолужуючи втрачене, приурочує саме цій справі. - Вишивання - то спокій на душі, то відпочинок, то позбавлення від всяких турбот і хвилювань, то справжні ліки від будь-яких хвороб, - говорить Галина Іванівна.

І це для неї справді так, адже за вже чимало років руками майстрині стільки створено справжніх шедеврів, котрі могли б бути прикрасою будь-якого музею: рушники, скатертини, накидки, картини, здебільшого на релігійну і побутову тематику. Чого в неї вже тільки нема від чого дух перехоплює. Вона ж сама є і художником та творцем всіх цих малюнків, які потім, дякуючи її чарам перетворюються немов в живі багатогранні і колоритні сцени нашого життя. Цими сценами переповнений весь затишний будиночок його господині, котрий сам по собі вже може бути музеєм народної творчості. І його експонати. До речі, вже неодноразово побували на музейних виставках, де діставали гідну оцінку їх відвідувачів, не один з котрих мав би бажання їх придбати.

Та ось справа в тому, що майстриня не має на меті торгувати своїм мистецтвом. Вона створює ці казкові творіння для себе і для своїх односельців, які по праву гордяться талантом своєї землячки. Як гордяться і її закоханістю в квіти, які буяють в її дворі з ранньої весни до пізньої осені. Можна лише щиро позаздрити цій жінці, ветерану праці, великому працелюбу за її терпіння і витримку, за її неординарний природний хист, непересічну шану народних традицій та висловити велику щиру вдячність за бажання творити добро для людей в ім’я процвітання нашого краю. Бо в цьому роки ветерану не перешкода.

В. Юрченко.