Її крила – це діти

Відшуміло 67 похмурих листопадових ранків для Куруп Параски Тихонівни, яка волею долі народилася на свято Параскеви (10 листопада). Дитя зростало кмітливим і допитливим в сім'ї працелюбів батьків Тетяни Лазарівни та Тихона Петровича Сухомлинів. Як і в кожній селянській родині життя в повоєнні роки було нелегким. Однак батьки, люблячи свою дитину більше життя, зробили все, аби дати їй належну освіту. Головківську десятирічку вона закінчила в 1960 році з золотою медаллю, Кіровоградський педагогічний інститут (по спеціальності математика) в 1966 році.

Усе найтепліше в житті Параска Тихонівна пов'язує з спогадами про її батьків, батьківську оселю, босоноге дитинство. Все віддала б вона, аби зустрітися з тими, хто обдаровував її теплом, любив так, як ніхто не зможе любити, приголубити. Саме в батьківській оселі вона отримала тисячі порад, побажань, які залишили вагомий слід в її свідомості.

Після спогадів про тата й маму в її уяві спливає образ її першої вчительки Чередій Ніни Петрівни з її аурою доброти, мудрості й терпіння. Завдяки їй вона навчилася читати і писати. І як тоді раділи неписьменні батьки, що в оселі з'явилась людина, яка зможе вкотре перечитати листи від їх синочка Вані, який служив в лавах Радянської Армії та дати на них змістовну відповідь. То ж вона вважає, що лебедині крила в житті дала їй школа. З теплотою в серці говорить про своїх наставників Оношенко Є.Д., Котік Н.О.Добець Г.І., Скляр П.М., Рядову К.С., Кобець ПІ., Лободу К.М. Саме вони відкрили для неї та її юних земляків чарівний світ науки, навчили бачити й відчувати красу природи, бачити красиве й корисне в навколишньому житті. З шкільних років засвоїла основну науку - праця основа життя. До цього спонукала її робота на пришкільній ділянці, участь у роботі шкільної виробничої бригади, вирощування коконів, кролів на шкільній кролефермі. І як результат - за досягнуті успіхи нагороджена золотою медаллю учасника ВДНГ. Та понад усе в дитинстві вона любила гратися в школу, де вона в ній вчителька. Саме з дитинства тече струмок шляху на її педагогічну ниву.

Назавжди запам'ятала перші кроки на цій ниві з її мудрим і вимогливим наставником, беззмінним директором з 35-річним стажем Котіком Г.П.. Щиро вдячна за його мудрі поради. Під його керівництвом вона зростала, мужніла, тут виросли крила справжнього вчителя.

Нелегким був шлях довжиною в 47 років на педагогічні ниві. Він весь у повсякденній роботі, у творчих пошуках нових підходів до розвитку дитячого  мислення.  Свою закоханість у математику вона передавала своїм учням не шкодуючи ні сил, ні здоров'я, ні свого часу. До пізнього вечора були відкриті двері математичного кабінету, де завжди знаходили справу її учні. Тут проводились чисельні районні семінари, відкриті уроки, готувались вечори, конференції.

Маючи значний педагогічний досвід та звання вчителя вищої категорії та вчителя-методиста, була доброю берегинею шкільного та районної методичних об'єднань вчителів математики.

Народна мудрість говорить: «Ми відбуваємося тоді, коли продовжуємо себе в дітях», тож Параска Тихонівна відбулася сповна. Її випускники навчаються і навчалися у вищих навчальних закладах, багато випускників стали її колегами, займають відповідні пости. Стає тепло на душі, коли усвідомлює, що таким гігантом як ТОВ «УкрАгроКом» керує її учень Кузьменко А.І., а його син Сергій, теж її учень, заступник голови Олександрійської районної ради, та й в самому товаристві працює численна армія її учнів. До когорти її вихованці належить Куруп А.Л - вдумливий, добрий, вірний справі директор Головківської загальноосвітньої школи. Саме під його керівництвом Параска Тихонівна, працюючи на посаді заступника директора з виховної роботи (стаж на цій роботі - 30 років) дбала про те, щоб їх рідна школа була школою з власним національним обличчям. Позаурочна робота, налагоджена методом колективної діяльності перетворилася ніби у вулик, в який працелюбні бджілки зносили свій нектар. Сам збір давав можливість ділитись досвідом роботи з народознавства, як в межах району так і в межах області під час проведення семінарів з виховної роботи.

Вдумливими, палкими пропагандистами золотих джерел народної мудрості були однодумці Параски Тихонівни: Хоменко Є.І., Дибець М.Д., Сніжко Г.М., Ворона Т.І., Маловік К.С., Куруп Т.Г., Котік Н.О., Ільчишина А.К, Ільчишин В.М., Перевізняк В.І.

Час невблаганний, лебединою піснею пролетіли її роки. Вони настигають, як птахи, залишаючи в душі глибокий слід. Тож часто з ностальгією в серці згадує Параска Тихонівна школу, де залишилась частка її душі, життя, де залишився помітний слід та добрий спомин.

Десь на денці залишаються спогади про те, як 45 років тому, ще зовсім юна / Паша, стала на весільний рушник зі своїм коханим Миколою. З ним вона в мирі/' злагоді прожила всі 45 років, ділячи горе і радість на двох. Ще тоді розуміла невідомі на той час слова: головне - погода в домі. Та вони відходили на другий план, на першому в неї була школа. Тому інколи боляче стає на серці, хочеться просити в рідних вибачення за недодане тепло. І водночас заспокоює душу самовіддана любов її учнів, повага односельців, оцінка її праці.

Її крила - це її діти. Радістю і щастям наповнювалась її душа, коли на світ з'являлись сини (Віктор 1966 року народження, Анатолій 1974 року народження). Сьогодні вона щаслива. Радіє, що навчила синів по совісті жити. Ними вона пишається, ними вона марить, ними вона живе. А вони ніби сонечко зігрівають батьківську оселю, радують своїми досягненнями. Старший працює головним інженером ТОВ «УкраАгроКом», менший - заступник начальника УПМ у Кіровоградській області - начальник штабу державної податкової адміністрації.

Найщасливіші події в сім'ї були, коли любимі невістки Ліля та Віта подарували бабусі з дідусем онуків Колю, Діму, Олю. Яка то радість для бабусі, щастя матері, коли лад у сім'ях дітей.

За свій життєвий ужинок їй не соромно дивитись у вічі людям, колегам, друзям, рідним. Не марно прожила вона ці роки, її скромна праця була належно оцінена.       

Вона нагороджена орденом «Знак Пошани», ювілейною медаллю «За доблестный труд», медаллю «Ветеран праці», присвоєно звання «Відмінник освіти СРСР», нагороджена численними грамотами райво, облво, Міністерства освіти, заносилась на районну та обласну Дошки пошани.

Та сама висока нагорода в неї від Бога, який подарував їй любов до дітей. Вона вдячна долі за подаровані хвилини щастя й радості від спілкування з допитливими дитячими очима, за безперервні мандри з колегами на вітрилах бентежних мрій і пошуків, за ті добрі справи, хороші традиції, які залишились в школі. За вдячних спадкоємців на чолі з вимогливим, здібним, грамотним керівником - Куруп А.Д.