Мама.. У всі віки жінка-мати була охоронницею, берегинею, добрим ангелом домашнього вогнища. ЇЇ мудрість поважали в сім’ї, в розрадах знаходило спокій зранене і зболене синівське серце. І одвічно матері моляться за своїх дітей-плекають світлу надію, високу мрію, живуть їхнім сьогоднішнім і майбутнім щастям, переживають тривоги. І в цьому вбачають своє жіноче щастя.
Щасливою матусею вважає себе і Марія Матвіївна Кузьменко. Чи не найбільше щастя у житті мати трьох синів - соколів, за яких душа тільки радується. Як кожна жінка, мріяла мати хоча б одну донечку-помічницю, але доля подарувала трійко хлопчиків, проте й сини у неї були першими помічниками. Молоді батьки раділи кожній посмішці своїх діток, жили у мирі й любові. І кожна дитина ніколи не була тягарем або небажаною. Лише радості, щастя, любові додавалося у їхньому сімействі. У родині завжди була дисципліна, старші діти мали своє коло обов’язків. Розуміли матусю з першого погляду. Родина мала господарство, і тут найпершими помічниками були також діти.
Марія Матвіївна теж зростала в сім’ї, де з дитинства дітей привчали до праці, бо батьки працювали тяжко. Проте найтяжче було, коли тато пішов на фронт. Тоді першими на поміч матусі приходили діти - Марія, Іван та Геля. Батько пройшов пішки через всю Європу задля щасливого майбуття дітей.
Тож молодій, а потім вже й зрілій, Марії всякого за життя доводилося переробити. Ніколи було доглядати за молодою шкірою, яка доволі потерпала, коли в’язала снопи в степу, коли доглядала телят, свиней, коли заготовляла дрова в Чорному лісі, чи працювала на цукрозаводі. А вдома ж на неї чекали хатні справи, город, господарство. Роботящі руки не знали спочину ніколи.
Таким же роботящим був і її чоловік Іван Вікторович, тракторист за покликанням. Не дивно, що й хлопчаки їхні такими ж працьовитими зросли і як один присвятили себе праці на Землі - неньці.
Нелегко жилося батькам. І хоча зарплати були не високими, діти завжди ходили чистенькими, нагодованими, доглянутими. І хто, як не матуся, бідкалася, аби смачненьке щось приготувати, сорочечки всім випрасувати, перевірити, як до уроків підготувалися.
Батьки навчали їх бути чемними, добрими, людяними, поважати людей, дружити і бути справжніми людьми. Ці батьківські настанови вони, ніби губки, всотали в себе. І тепер тільки добра слава про них лине.
Найстарший з синів - Анатолій Іванович - добре знана в районі і за його межами людина, генеральний директор найпотужнішого в районі та області сільськогосподарського товариства “Украгроком”. Середній - Іван Іванович очолює колектив автопарку “Украгрокому”. Наймолодший - Віктор працював у рідному селі Головківка слюсарем, трактористом, потім 17 років бригадиром тракторної бригади, а тепер очолює ВАТ “Шарівське”.
І окремим внукам передався у спадок потяг до хліборобства. Внук Сашко обрав професію механізатора, очолює тепер тракторну бригаду, Віталій трудиться у автопарку механіком, а Руслан - в ТОВ «Гермес Трейдинг».
Повиростали сини і розлетілись з батьківського гніздечка. Та не забувають діти неньку, а внуки і правнуки бабусю і завжди при нагоді поспішають до її дому. Не залишається вона самотньою, не зважаючи на те, що давно пішов за межу буття її коханий чоловік.
Заквітчане навесні та влітку подвір’я, чепурна оселя і привітно усміхнена літня жінка не може не справили на оточуючих незабутнє враження. Своїй життєвій активності 83-річна Марія Матвіївна завдячує саме дітям, внукам і правнукам, любов яких ніби додає років життя. Адже у неї - велика і дружна родина, а у родини - прекрасна берегиня роду, приклад для наслідування, мама, бабуся і прабабуся - найдорожча людина на землі. Крім нагород за працю, вона має найвищу в житті нагороду - своїх синів, шестеро внуків та вісім правнуків.
Ніжно пестить її рука портрет, де вона з синами. Його та вишитий рушник передала на згадку журналіст «Сільських вістей», яка приїздила в минулому році до неї. І треба тільки бачити, якими ніжними промінчиками наповнюються її очі, коли вона з вдячність говорить про синів, про їх турботу.
Дивлячись на цю літню, але таку вольову, життєлюбну, непосидющу жінку, хочеться побажати, щоб Бог послав їй ще багато літ, здоров’я і сил.
Як приємно, відчуваючи тепло материної руки, її подих, ніжно пригорнувшись до її плеча, розповісти про свої мрії, поділитись роздумами, довірити все те, що хвилює і бентежить... Вона порадить, заспокоє, втішить і підбадьорить. Саме цього серед напружених буднів часом хочеться і синам Марії Матвіївни, бо незалежно від віку вони залишаються її дітьми. А вона їхня МАМА. І цим все сказано.
Немає коментарів:
Дописати коментар