Шістдесят п’ять мирних років віддаляють нас, сучасне покоління, від тих страшних подій, які несли жах, біль і горе у кожну родину, які залишили незагойні душевні рани у мільйонів людей.
Учні Новопразького НВК з особливим бажанням долучилися до акції «Слід війни в моїй сім’ї». Вони малювали малюнки, записували спогади учасників та очевидців тих років, а також збирали інформацію про своїх рідних, які загинули під час війни, відшукували їхні фотографії, вже пожовклі, але такі дорогі, упорядковували зібрану інформацію. Ці спогади, є своєрідним містком із минулим, який допомагає нам відчути гіркоту втрат і радість перемоги, вони змушують битися серце частіше і бути добрішим. Адже прочитати в книзі чи побачити по телевізору - це одне, а чути з уст рідної чи просто знайомої тобі людини, яка, ділячись спогадами, ніби переживає все знову, відчувати живу енергетику слів - це абсолютно інше. Саме так стверджує Пятник Оксана, яка записувала спогади свого дідуся, учасника бойових дій Шапошніка Павла Пилиповича. Його шлях воїна почався у 1941 році, коли він був у травні призваний до армії, а звідти, відповідно, на фронт. Мав тяжке поранення у голову, пізніше став військовим будівельником. Будував мости та переправи не тільки в Україні, а й у Молдовії, Румунії, Угорщині, Чехословаччини. Павло Пилипович згадує, що доводилося будувати вночі, без світла, і очі їхні звикали до темряви так, що вночі могли бачити шляпку цвяха. Демобілізували Шапошнікова П. П. у 1946 році, у Новій Празі йому дали землю, де він із батьком побудував будинок. В ньому він проживає і зараз зі своєю донькою та зятем. «Я радий, що вижив, пережив усе це і сподіваюсь, що не дарма. Адже доки пам’ятають історію, не забувають і про нас, ветеранів,» - розмірковує Павло Пилипович.
Також учні нашого закладу відвідали та привітали зі святом Перемоги ветеранів, які проживають у Новій Празі. Особливо емоційно пройшла зустріч учнів 9-Б класу Васільєва Є. та Омельяненко В. з Гурою Федором Івановичем. Він так був розчулений увагою, що на очах виступили сльози. А Глущенко Федір Сидорович із вдячністю згадує учнів 8-А класу (Ткаченко К., Ковтун А., Макарченко В., Книшенко В. - членів гуртка «Євроклуб»).
На жаль, час невблаганний. З кожним роком, місяцем, а то і днем, людей, які могли б нам передати часточку минувшини, стає все менше. Вони відходять у вічність. Тому не скупімося на гарні слова тим, хто живий, і пам’ятаймо з вдячністю тих, кого же немає поруч.
Члени гуртка «Літературна творчість та основи журналістики»
Немає коментарів:
Дописати коментар