Вічна загадка

Щодня на вулицях Добронадіївки можна побачити вродливу і надзвичайно привабливу жінку, від якої  не можна відвести погляд: симптична, струнка, зі смаком одягнена, така собі скромна панянка. Вона привітно посміхається до кожного з нас і поспішає на улюблену роботу. Мені так і не вдалося досхочу наговоритися з нею напередодні ювілею - то підготовка до заходу в школі, то участь у районних та обласних фестивалях, конкурсах, то написання сценарію свята, то репетиції…
Звідки у добронадіївців така непідробна доброзичливість до її персони? Секрет  простий: Тетяна Радіонівна  Двалішвілі у селі працює директором будинку культури. Я вважаю її справжньою актрисою, бо вона мастак гумореску і анекдот розповісти, заспівати пісню, зіграти будь-яку роль у інтермедіях, затанцювати “Подоляночку” з найменшими учасниками свята. Словом усім нам повезло, що культосвітню роботу на селі очолює Тетяна Двалішвілі зі своєю командою.
З любов’ю і гордістю говорив  про свою кохану дружину Сергій. Як світилися очі  цього грузина! Я записала його монолог.
- Дякую тобі, Таню, за те, що покохала мене, демобілізованого солдата,    що повірила мені й у мене. Перші роки жилося  нам важко, але ти була моєю опорою, моєю вірою, моє горе стало твоїм горем, мої проблеми - твоїми. Дякую за ніжність і ласку, за розуміння моєї душі. За те, що любиш мене таким, який  є.
Я вдячний тобі, Таню, й за те, що ділишся зі мною, коли тобі важко, за те, що ти безкомпромісна, ніколи не кланяєшся, не принижуєшся, не виправдовуєшся. Твої сльози болять мені, та я не завжди можу зарадити. Коли хворе суспільство, коли лицемірство, підступність, користолюбство часто в шані.
Спасибі, що взяла на себе нелегку ношу господарських турбот і домашніх клопотів. Ти знаходиш у собі сили вставати вранці, поспавши не більше 5-6  годин, після концерту чи дискотеки. Ти не просто  відпрацьовуєш, ти  віддієшся улюбленій справі, хоча робота приносить не лише радощі, а буває  й прикрощі, невдоволення. Та хіба можна відмовитися від закоханих глядачів. І ти віддячуєш їм лагідною посмішкою,добрим словом.
Вдячний тобі, що не сприймаєш життя, як  театр. Якщо граєш, то - правдиво, якщо плачеш, то гірко, якщо радієш, то до нестями, якщо кричиш, то хоч тікай з дому, а як говориш,то лагідно…
Дякую за непокірний характер, хоча  буває й тяжко витримувати твої блискавичні зміни настрою. А можливо, цим ти теж тримаєш мене біля себе, бо завжди була і залишаєшся для мене вічною загадкою.
До Серьожиного монолога додам:
- Шановна Тетяно Радіонівно! Прийміть найщиріші вітання з нагоди  Вашого ювілею! Від усього серця зичу Вам здоров’я, невичерпної наснаги та енергії, оптимізму і життєлюбства, вічної душевної молодості. Нехай здійсняться Ваші найзаповітніші мрії, нехай світлим буде кожен прожитий день, а добрі, щирі друзі будуть надійною опорою на життєвому шляху.
Алла Логінова, с. Добронадіївка